ФІЛІПЕНКО
Аркадій Дмитрович
(26 грудня 1911 (8 січня 1912) – 24 серпня 1983)

Народився в невеликому селищі Пуща-Водиця, сьогодні – частина Києва. Змалку захоплювався грою на сопілці діда пастуха. Цей інструмент і став першим, на якому Аркадій навчився грати. У гімназії він опанував гру на гітарі, мандоліні і балалайці, грав у шкільному оркестрі.
У 1926 році Філіпенко вступив до професійно-технічного училища на факультет річкового транспорту. Після закінчення почав працювати на суднобудівному заводі. У вільний час він грав і ставив аматорські вистави. В той час на Аркадія звертає увагу композитор Ілля Віленський, який був директором місцевої музичної школи. Віленський запропонував Філіппенку відвідувати школу. Там майбутній композитор вчився грати на фортепіано і вивчав теорію музики і композицію, в той же час працюючи токарем на суднобудівному заводі. Зважаючи на успіхи Філіпенка, Віленський відправляє талановитого учня до Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (сучасна консерваторія). Почавши заочником, Філіппенко згодом отримує дозвіл на денну форму навчання. Його головними вчителями були Л. Ревуцький, В. Косенко і Б. Лятошинський.
У 1939 р. народжується син, майбутній український композитор, Народний артист України Віталій Філіпенко. Та Аркадієві не судилося насолодитися батьківством. Того ж року, після закінчення інституту, він був покликаний в Червону армію, де залишився у військовому оркестрі до закінчення Другої світової війни.
Після перемоги Філіпенко повернувся до Києва, де продовжує кар'єру в якості композитора. У повоєнні часи стає лауреатом Сталінської премії (1943) та Державної премії СРСР (1949). Філіпенко бере участь у створенні Спілки композиторів України, де в середині 1950-х років обіймав посаду секретаря, з 1968 р. – члена президії, а з 1973 р. – заступника голови.
З 1968 р. – секретар правління Спілки композиторів СРСР.
З 1969 р. – народний артист УРСР.
Помер 24 серпня 1983 р. в Києві.
Писав у жанрі масової пісні (зокрема, для дітей), камерної музики. Його музику відрізняє мелодизм та національний колорит.

Симфонії
«Героїчна поема» і «Концертний вальс»
«Дума про безсмертного Кобзаря» (на слова П. Тичини, 1960)
Твори для хору з оркестром
«Мати Вітчизна» (1966)
«Ти прекрасна, Батьківщино моя» (1973)
«Слава народу» (1975) та ін.
Дитяча опера
«У зеленому саду» (1967)
Музичні комедії
«Голий президент» (1967)
«Сто перша дружина султана» (1971)
Музика до театральних і кіноспектаклів, радіо і телебачення
«Є такий хлопець» (1956)
«Чарівна ніч» (1958)
«Якщо любиш»
«Мрії збуваються» (1959)
«Світло у вікні» (1960)
«З днем народження» (1962)
«Сторінка життя» (1964)
«Чому посміхаються зорі» (1966)
«Вечори на хуторі біля Диканьки» та ін.
Струнні квартети.
Солоспіви.
Численні дитячі пісні.
Хори та пісні, романси.