ДМИТРО БОРТНЯНСЬКИЙ
(1751 – 10 жовтня 1825)

За народним переказом, у день своєї смерті хворий Бортнянський покликав хорову капелу і попросив виконати його улюблений твір "Вскую прискорбна єси душе моя". Композитор помер на останній ноті твору.

Український співак, композитор і диригент здобув початкову музичну освіту у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели. За наказом російської цариці Єлизавети продовжив навчання в Італії, там було з успіхом поставлено і перші опери Бортнянського на італійські лібретто «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779). Бортнянський бере участь у діяльності музичної академії в Болоньї. Його опери йшли у венеційському театрі «Сан Бенедетто».

У 28-річному віці Бортнянський повертається в Петербург, де стає придворним капельмейстером, згодом – керівником придворної капели, складеної майже винятково з вихованців Глухівської співацької школи. 1802 року було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів.

Музична спадщина Бортнянського величезна. Він написав 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва. Творами Бортнянського захоплювалися Берліоз та Бетховен.

Причина такої популярності крилася у класичній простоті й доступності мелодії. Бортнянський наповнював їх інтонаціями народних пісень, церковних кантів, мелодіями багатоголосного українського церковного співу та кобзарського мистецтва. Усе це, переплавлене з впливами західноєвропейськими, зокрема й італійськими, витворило неповторний стиль творів Бортнянського, інтерес до яких не згасає і в наш час.

І хоча Бортнянський зробив неймовірний внесок у становлення музичної культури в Росії, він своїми коренями належить українській музичній та хоровій традиції, яка пізніше розвинулася у творчості видатних українських композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, М. Дремлюги, Л. Ревуцького, К. Домінчена, Б. Лятошинського та інших.