Антон БРУКНЕР
Anton Bruckner
(1824 – 1896)

Австрійський композитор, органіст і музичний педагог. Найбільше відомий своїми симфоніями, месами і мотетами. Його симфонії часто вважають символом останнього етапу австро-німецького романтизму в силу багатої гармонійної мови, складної поліфонії та значної тривалості.
Основну частину спадщини Брукнера становить симфонічна й духовна музика. Поряд з Брамсом і Малером Брукнер є одним з найбільших австро-німецьких симфоністів другої половини XIX ст. Незвичайність і складність музичної мови, що виділяє Брукнера з-поміж сучасників, пов'язана з умовами становлення композитора. Його стиль формувався під впливом різних, часом протилежних музичних традицій. Протягом довгого часу Брукнер перебував у сфері церковної музики, яка в австрійській традиції майже не змінювалася протягом століть, і тільки в сорокарічному віці він звернувся до інструментальних жанрів, пізніше зосередившись на симфонічній творчості.
Брукнер опирався на традиційний тип 4-частинної симфонії. Зразком йому служили симфонії Бетховена (насамперед дев'ята, яка стала своєрідною "моделлю" для його творів). Ідея "програмної" музики, що одержала велике поширення в епоху пізнього романтизму, була йому далека. Але й у симфоніях Брукнера можна знайти вплив музичної традиції бароко (у тематизмі й формоутворенні). Приділяючи велике значення теоретичним знанням, Брукнер досконально опанував музичну теорію й поліфонічну техніку; поліфонія грає в його музиці істотну роль (найбільш характерна щодо цього п'ята симфонія). Один з найвидатніших органістів-імпровізаторів свого часу, Брукнер нерідко переносив на оркестр характерні для органа типи фактури, принципи розподілу тембрів; при звучанні його симфоній часом виникають асоціації із церковною акустикою.
Глибока релігійність Брукнера, що дозволяла йому присвятити свої кращі твори ("Te Deum" і дев'яту симфонію) "улюбленому Богові", проявляється в частому звертанні до сфери григоріанського хоралу і, насамперед, у містичній споглядальності повільних частин його симфоній, в екстатичних кульмінаціях, у яких суб'єктивні переживання, страждання окремої людини розчиняються в поклонінні величі Творця.
Брукнер глибоко шанував Р. Ваґнера і вважав його найбільшим із сучасних композиторів (Ваґнеру присвячена третя симфонія; під враженням від смерті Ваґнера написана повільна частина сьомої симфонії); вплив Ваґнера відбився на гармонії й оркестровці творів Брукнера. При цьому естетичні ідеї Ваґнера були за межами інтересів Брукнера, який сприймав винятково музичну сторону його творчості. Сам Ваґнер високо цінував Брукнера й висловлювався про нього як про "найбільшого симфоніста після Бетховена".
Великі масштаби Брукнерових симфоній, тяжіння до масивних, потужних оркестрових фарб, довжина й монументальність розгортання дозволяють говорити про епічні риси його стилю. Переконаний у споконвічній гармонії і цілісності всесвіту, Брукнер слідує в кожній симфонії стійкій "моделі", що передбачає кінцеве ствердження гармонічного, світлого початку. Загостренням трагічних конфліктів, особливо інтенсивним симфонічним розвитком відзначені три останніх симфонії Брукнера (сьома, восьма й дев'ята).
Більшість творів Брукнера мають кілька редакцій або варіантів, що нерідко істотно відрізняються один від одного. Це пов'язане з тим, що композитор ішов на поступки своєму часу (намагаючись зробити свої твори доступнішими), а також з підвищеною самокритичністю Брукнера, його безперервною творчою еволюцією. Його найближчі друзі й учні також вносили зміни до партитур композитора, що призначалися для виконання і друку (часто це відбувалось без згоди автора). У результаті цього протягом багатьох років музика Брукнера звучала у зміненому вигляді. Оригінальні партитури творів Брукнера були вперше опубліковані тільки в 30-40-і рр. ХХ ст.
В 1928 р.у Відні було відкрито Міжнародне товариство Брукнера. У Лінці – на батьківщині композитора – регулярно проводиться присвячений Брукнеру музичний фестиваль.