Бах В.Ф. Друк
Середа, 21 липня 2010, 18:15

БАХ
Вільгельм Фрідеман

Wilhelm Friedemann Bach
(1710 - 1784)

Старший син Йоганна Себастьяна Баха був людиною малоактивною, що було не притаманно видатній музичній родині. Багато в чому його кар'єру органіста, імпровізатора і композитора можна назвати низкою втрачених можливостей.
В 1733 р. його призначили на посаду органіста церкви в Дрездені, а в 1746 р. він став органістом церкви Пресвятої Діви (Liebfrauenkirche) в Галлі. Популярність і вплив його батька були достатніми для отримання Вільгельмом останньої посади без традиційного прослуховування.
Зі смертю батька в 1750 р. зникнув і його вплив на життя Вільгельма Фрідемана, і його життя в Галлі перестало бути щасливим. Періодично він виїжджав з міста на пошуки іншої роботи. У 1762 р. йому запропонували посаду капельмейстера при дармштадтському дворі, але з незрозумілих причин він відкинув пропозицію. Двома роками пізніше він звільнився з роботи в Галлі, після чого так і залишався безробітним (принаймні, формально) до кінця життя. З тих пір він мандрував Світом, поки не помер у глибокій убогості.
Серед його творів, з яких опублікована була тільки мала частина, - численні церковні кантати та інструментальні твори, з яких найбільш відомі фуги, полонези і фантазії для клавіру, а також секстет для струнних, кларнета і ріжків. Деякі з його рукописів зберігаються у Берлінській бібліотеці.
Для нумерації творів В. Ф. Баха зазвичай використовується система Мартіна Фалко, опублікована в каталозі творів Вільгельма в 1913 р. (наприклад, позначення F.12 - номер «Дванадцяти полонезів», складених у 1765 р).
Вільгельм Фрідеман разом зі своїм братом Карлом Філіпом Еммануїлом донесли багато важливої інформації про свого батька до першого біографа Баха - Форкеля. Той використав її у біографії Йоганна Себастьяна, що побачила світ у 1802 р. Проте, на відміну від свого брата, Вільгельм був дуже поганим хранителем рукописів свого батька, багато з яких він отримав у спадок. Крім того, що при ньому безслідно зникли деякі з рукописів Йоганна Себастьяна, Вільгельм ще й перемарковував деякі з них, щоб видати за свої. Так, наприклад, органний концерт BWV 596 довгий час помилково приписували Вільгельму Фрідеману через його ремарки на сторінках рукопису твору.