ЖОЗЕФ МОРІС РАВЕЛЬ Joseph-Maurice Ravel (7 березня 1875 – 28 грудня 1937)
Французький композитор, яскравий представник світової музичної культури 1-ї половини 20 століття, Равель продовжив і розвинув пошуки Дебюссі в області імпресіоністичного звукопису, колористичної гармонії й оркестровки, екзотичної ритміки. Разом з тим в деяких творах проявилися неокласичні тенденції.
Хоча багато критиків вважає, що на Равеля значний вплив справив Клод Дебюссі, сам композитор вважав себе послідовником Куперена і Моцарта, чиї композиції є більш класичними за структурою. В той же час і Дебюссі і Равеля вважають представниками імпресіоністичного напрямку. Равель також сприйняв впливи різних музичних течій від американського джазу до фольклору Європи та Азії.
Равель дотримувався класичних традицій формоутворення, в його творах переважають традиційні структури, наприклад? тричастинна. Проте Равель часто маскує грані музичної форми модуляціями, що приховують початок мотиву.
Музика Равеля новаторська, хоча він і не наслідував сучасні тенденції до атональності, одним із піонерів якої був Шенберг. Гармонічній мові Равеля властиве використання натуральних ладів, зокрема міксолідійського замість звичайного мажора та натурального мінора замість гармонічного. В результаті Равель уникає ввідних тонів. Часто зустрічаються також і дорійський та фрігійський лади. Разом з тим Равель використовує складні гармонії та модуляції. Його твори рясніють нонакордами та ундецимакордами, терпкість його гармоній часто є результатом довгих форшлагів.
Хоча Равеля нерідко сприймають як імпресіоніста, його творчість виходить за рамки цього напрямку. Наприклад фортепіанний концерт соль мажор включає джазові елементи в 1 і 3 частинах, "Цигани" для скрипки і фортепіано нагадують віртуозний стиль Паганіні і Ліста, ряд коротких п'єс написані у манері Гайдна і Форе.
Равель часто шукав натхнення у танцювальних жанрах різних епох. В його творчості представлені такі танці як менует, вальс, рігодон, форлана, чардаш, болеро, хабанера. В деяких випадках ці жанри покладені в основу цілої композиції (напр. «Болеро», Вальс"), в інших — як складова частина. Cам же композитор про свої естетичні орієнтири писав: "Я ніколи не відчував потреби формулювати мої принципи естетики, ані для інших ані для себе. А якби така потреба виникла, то я попросив би дозволу віднести на мій рахунок просту декларацію Моцарта, що він зробив з цього приводу. Він обмежився мовою про те, що музика може братися за все, наважуватися на все, і виражати усе, аби тільки вона зачаровувала і, врешті, лишалася музикою".
|