Классика - онлайн! Перша Українська Радіостанція Класичної Музики

Пошук

Ви не один!

На даний момент 87 гостей на сайті

Про Погоду

Наш Ефір


Зараз лунає NOW
- Автор - Назва:
Liszt - Mephisto Waltz #1
Наступний NEXT
- Автор - Назва:
Beethoven - Symphony #3 In E Flat, Op. 55, "Eroica" - 2. Marcia Funebre: Adagio Assai
Слухачів: 13
Кбіт/сек: 128

Facebook user?

Опитування

Слухати класичну музику – це для Вас:
 

День народження

11 липня 2020
Robert the Bruce 1274
Gene Evans 1922
Georgio Armani 1934
Leon Spinks 1953
Peter Murphy 1957
Mark Lester 1958
Richie Sambora 1959
Suzanne Vega 1959
Matej Gaspar 1987

Фото дня

242870e09d56ccadb1b0985a0ea64ef4.jpg
Берліоз PDF Друк e-mail
Неділя, 13 червня 2010, 18:48

ЛУЇ ГЕКТОР БЕРЛІОЗ
Louis Hector Berlioz
(11 грудня 1803 – 8 березня 1869)

Народився на півдні Франції у сім'ї лікаря, вільнодумної та освіченої людини. У 1821 р. Берліоз – студент-медик, та незабаром, не зважаючи на опір батьків, залишив медицину, вирішивши присвятити себе музиці. Перше публічне виконання твору Берліоза («Урочиста меса») відбулося у 1825 р. З 1826 по 1830 рр Берліоз навчався в Паризькій консерваторії у Ж. Ф. Лесюэра і А. Рейхи. Отримавши Римську премію (1830) за кантату «Сарданапал», жив (як стипендіат) в Італії. Повернувшись до Парижа (1832), займався композиторською, диригентською, критичною діяльністю. З 1842 р. багато гастролював за кордоном.

Стиль Берліоза визначився вже в «Фантастичній симфонії» (1830). Цей відомий твір – перша романтична програмна симфонія. У ній знайшли віддзеркалення типові для того часу настрої (розлад з дійсністю, перебільшена емоційність і чутливість). Суб'єктивні переживання художника піднімаються в симфонії до соціальних узагальнень: тема «нещасної любові» набуває значення трагедії втрачених ілюзій. Слідом за симфонією Берліоз пише монодраму «Леліо, або Повернення до життя» (1831, продовження «Фантастичної симфонії»). Берліоза привертали сюжети творів Байрона – симфонія для альта і оркестру «Гарольд в Італії» (1834), увертюра «Корсар» (1844); Шекспіра – увертюра «Король Лір» (1831), драматична симфонія «Ромео і Джульєта» (1839), комічна опера «Беатріче і Бенедикт» (1862, на сюжет «Багато галасу з нічого»); Гьоте – драматична легенда «Засудження Фауста» (1846). Берліозу належать також опера «Бенвенуто Челліні» (1838); 6 кантат; оркестрові увертюри, зокрема «Римський карнавал» (1844); романси тощо.

Берліоз – яскравий представник романтизму в музиці, творець романтичної програмної симфонії. Мистецтво Берліоза багато в чому споріднене з творчістю В. Гюго в літературі і Е. Делакруа в живопису. Берліоз сміливо новаторствував у галузі музичної форми, гармонії і особливо інструментування (видатний майстер оркестровки), тяжів до театралізування симфонічної музики, грандіозних масштабів творів.

Творчість композитора відобразила і властиві романтизму суперечності: прагнення до загальнонародності, масовості музики уживалося з крайнім індивідуалізмом, героїка і революційний пафос – з інтимними виявленнями самотньої душі схильного до екзальтації і фантастики художника. У 1826 р. світ побачила кантата «Грецька революція» – відгук на визвольну боротьбу грецького народу. Із захопленням зустрів Велику липневу революцію 1830 року; на вулицях Парижа він розучував з народом революційні пісні, зокрема оброблену ним для хору і оркестру «Марсельєзу». У низці творів Берліоза знайшла віддзеркалення революційна тематика: у пам'ять героїв Липневої революції були створені грандіозний «Реквієм» (1837) і «траурно-тріумфальна симфонія» (1840, написана до урочистої церемонії перенесення праху жертв липневих подій). Проте революцію 1848-го року Берліоз не зрозумів. В останні роки життя Берліоз все більше схилявся до академізму, моральної проблематики: ораторіальна трилогія «Дитинство Христа» (1854), оперна дилогія «Троя» по Вергілію («Узяття Трої» і «Троя в Карфагені», 1855-1859).

Особисте життя Берліоза затьмарилося низкою сумних подій, про які він детально розповідає в своїх Мемуарах (1870 р.). Його перший шлюб з ірландською актрисою Гарріет Сімпсон (1833) закінчився розлученням в 1843 (Сімпсон багато років страждала невиліковною нервовою хворобою). Після її смерті Берліоз одружився на співачці Марії Ресіо, яка раптово померла в 1854 р. Син композитора від першого шлюбу помер в 1867 р.

Берліоз був видатним диригентом. Разом з Р. Вагнером він заклав основи нової школи диригування. Берліоз зробив істотний внесок і в розвиток музично-критичної думки.