Классика - онлайн! Перша Українська Радіостанція Класичної Музики

Пошук

Нас відвідують

На даний момент 97 гостей на сайті

Про Погоду

Наш Ефір


Зараз звучить
- Автор - Назва:
Brahms - I-maestoso
Наступний
- Автор - Назва:
Tchaikovsky - Nutcracker,Act 1 - March
Слухачів: 13
Кбіт/сек: 128

Facebook user?

Опитування

Слухати класичну музику – це для Вас:
 

День народження

21 жовтня 2019
Alfred Nobel 1833
Sir Ernest Dunlop Swinton 1868
Leonard Rossiter 1926
Manfred Mann 1940
Geoff Boycott 1940
Natalia Makarova 1940
Sir John Stevens 1942
Eric Faulkner 1954
Carrie Fisher 1956
David Campese 1962
Bjork 1966
Jade Jagger 1971

Фото дня

bellini.jpg
Верді PDF Друк e-mail
Середа, 22 вересня 2010, 23:14

ВЕРДІ
Джузеппе-Фортуніно-Франческо

Giuseppe Fortunino Francesco Verdi
(1813 – 1901)

Музики навчався з 7 років. З 15 років виступав як піаніст, органіст, диригент. На юнака звернув увагу багатий купець А.Барецці з Буссето, що співпрацював з Верді-батьком і був закоханий в музику. Цій людині Верді був зобов'язаний своїм музичним вихованням. Барецці взяв хлопця у свій будинок, найняв йому кращого вчителя й оплачував його подальше навчання в Мілані. В 1832 Верді не прийняли в Міланську консерваторію, оскільки він був старший припустимого віку. Він почав займатися приватно, вивчаючи основи композиторської техніки. Оркестровку й оперне письмом Верді опановував на практиці, відвідуючи міланські оперні театри. Найбільше вплинули на його творчість Россіні, Белліні, Мейєрбер і Доніцетті.
Філармонічне товариство замовило йому оперу "Оберто, граф ді Сан-Боніфачо" (Oberto, conte dі san Bonifacio), яка, однак, не була тоді поставлена.
В 1836 Верді женився на дочці свого благодійника Маргариті Барецці. Він знову відправився до Мілана, де 17 листопада 1839 "Оберто" був виконаний у театрі «Ла Скала». Успіх забезпечив нове замовлення, цього разу комічної опери.
Та за кілька місяців композитор пережив особисту трагедію. Один за одним помирають двоє його дітей і дружина. Написана у цих обставинах комічна опера Король на день (Un giorno dі regno) провалилася, немилосердно обсвистана публікою. Верді, вражений провалом, заприсяг, що не буде більше складати опер і попросив директора розірвати укладений з ним контракт. Але той вірив у талант композитора і, давши йому отямитися, вручив лібрето "Набукко" (Nabucco) за мотивами біблійної історії про царя Навуходоносора. Увагу Верді заполонив хор євреїв у вавилонському полоні, і його уява запрацювала. Успішна прем'єра "Набукко" (1842) відновила репутацію композитора.
За "Набукко" пішли "Ломбардці" (І Lombardi, 1843), опера, що теж давала вихід пригнобленим патріотичним почуттям, а потім – "Ернані" (Ernani, 1844) за романтичною драмою В.Гюго – доробок, завдяки якому популярність Верді вийшла за межі Італії. У наступні роки композитор, за його власними словами, трудився як каторжник. Опера виходила за оперою – "Двоє Фоскарів" (І due Foscari, 1844), "Жанна д'Арк" (Giovanna d'Arco, 1845), "Альзіра" (Alzira, 1845), "Аттіла" (Attila, 1846), "Розбійники" (І masnadieri, 1847), "Корсар" (Іl corsaro, 1848), "Битва при Леньяно" (La battaglia dі Legnano, 1849), "Стіффеліо" (Stiffelio, 1850). У цих творах поверхнева, а іноді й легковажна реміснича музика додається до слабкого лібрето. Серед опер даного періоду виділяються "Макбет" (Macbeth, 1847) – перший плід захоплення Шекспіром, а також "Луїза Міллер" (Luisa Miller, 1849) – видатний твір камерного стилю.
З 1847 по 1849 Верді перебував в основному в Парижі, де зробив нову, французьку редакцію "Ломбардців", названу "Єрусалим" (Jerusalem). Тут композитор зустрівся із Джузеппіною Стреппоні, співачкою, яка брала участь ще в перших, міланських, постановках творів Верді. У 1852 вони одружилися.
На період 1851–1853 припадають три зрілих шедеври Верді: "Ріголетто" (Rigoletto, 1851), "Трубадур" (Іl trovatore, 1853) і "Травіата" (La traviata, 1853). У кожному з них відбита особлива сторона хисту композитора. Ріголетто за п'єсою В.Гюго "Король бавиться" демонструє, крім уміння створювати живі, захоплюючі мелодії, нову для композитора оперну форму – більш зв'язну, з меншими контрастами між речитативом, що досягає характеру співучого аріозо, і арією, яка відхиляється від встановлених схем. Розвитку дії сприяють написані у вільній формі дуети й інші ансамблі, у тому числі знаменитий квартет в останньому акті – видатний зразок уміння Верді відбити в ансамблевій формі конфлікт характерів і почуттів своїх персонажів.
"Трубадур", заснований на іспанській романтичній мелодрамі, містить прекрасні зразки сильної, героїчної музики, у той час як "Травіата" за твором Дюма-сина "Дама з камеліями" зачаровує пафосом почуттів. Успіх цих трьох опер розкрив перед Верді нові можливості. В 1855 йому замовили твір для Паризької опери в характерному мейєрберівському стилі – "Сицілійську вечерню" (Les vpres siciliennes). Для того ж театру він зробив нову редакцію "Макбет" (1865), а також створив "Дона Карлоса" (1867); для петербурзького театру створив "Силу долі" (La forza del destino, 1862). Паралельно зі здійсненням цих грандіозних проектів Верді працював над більш скромними операми в італійських традиціях – "Сімон Бокканегра" (Simon Boccanegra, 1857) і "Бал-маскарад" (Un ballo in maschera, 1859). Всі ці доробки являють собою романтичні мелодрами, засновані на більш-менш достовірних історичних подіях. Хоча жодна із зазначених опер не вирізняється досконалістю з драматургічної точки зору (цьому заважає схильність Верді перескакувати від однієї ефектної сюжетної ситуації до іншої), всі вони демонструють зростання майстерності композитора.
Верді мав потребу в однодумці від літератури, і знайшов його в особі А.Гісланцоні, у співробітництві з яким народилося лібрето "Аїди" (Aida, 1871) – шедевр в стилі французької «великої опери», замовленої композиторові єгипетським урядом для виконання на відкритті Суецького каналу. Ще більш плідним виявилася спільна робота Верді в його пізні роки з Арріго Бойто (1842–1918), автором опери "Мефістофель". Спочатку Бойто переробив незадовільне лібрето "Сімона Бокканегро" (1881). Потім перетворив шекспірівську трагедію "Отелло" у лібрето. Цей шедевр Верді був поставлений в «Ла Скала» в 1887, коли композиторові було вже 74 роки. В 1893 з'являється "Фальстаф" (Falstaff), музична комедія, що реабілітувала його перед самим собою за провал комедії "Король на годину". "Отелло" й "Фальстаф" увінчали прагнення Верді до створення дійсної музичної драми.
Помер композитор в Мілані 27 січня 1901 року.