Классика - онлайн! Перша Українська Радіостанція Класичної Музики

Пошук

Ви не один!

На даний момент 797 гостей на сайті

Про Погоду

Наш Ефір


Зараз лунає NOW
- Автор - Назва:
Sergei Prokofiev - Andantino- No.1 Op. 19
Наступний NEXT
- Автор - Назва:
Rossini - "La Cenerentola" Overture
Слухачів: 15
Кбіт/сек: 128

Facebook user?

Опитування

Слухати класичну музику – це для Вас:
 

День народження

04 грудня 2024
Edgar Wallace 1875
Jimmy Jewell 1912
Dennis Wilson 1954
Deanna Durbin 1921
Ronnie Corbett 1930
Gemma Jones 1942
Chris Hillman 1942
Jeff Bridges 1952
Pamela Stephenson 1953

Фото дня

antonio_vivaldi.jpg
Козак Євген PDF Друк e-mail

КОЗАК
Євген Теодорович

(1907 – 1988)

Народився 22 квітня 1907 р. у с. Колодному (тепер Кам'янка-Бузький р-н Львівської обл.). Музичні та вокальні здібності проявив дуже рано. Жодне родинне свято чи сільський концерт не обходились без участі здібного до співу голосистого хлопця. По закінченні гімназії Є. Козак навчався у Львівському університеті, водночас – на оркестровому та вокальному відділах Консерваторії Польського музичного товариства та Вищого музичного інституту ім. Лисенка. У Львові він не пропускав нагоди послухати виступи українських співацьких товариств. Особливо приваблювали майбутнього композитора народні пісні в обробці Леонтовича, що стали зразком для його власної творчості.
У пошуках заробітку Є. Козак разом з іншими студентами організував вокальний квартет "Ревелєрси Євгена", який виступав у приватних кінотеатрах перед кіносеансами, згодом – на львівських естрадах, по радіо. Для цього колективу Є. Козак створював обробки українських народних пісень, писав оригінальні твори легкого жанру. Поступово слава "Ревелєрсів" зростала і квартет став відомим у Галичині.
З 1939 р. до 1951 р. Є. Козак працював музичним редактором на Львівському радіо з невеликою перервою під час війни. Тут митець організовував хор, з яким виконував перш за все твори українських композиторів, а також власні пісні
Від 1951 р. Є. Козак працював на педагогічній ниві: спочатку у Львівському музичному училищі (до 1955 р.), згодом очолив кафедру музики і співу у Львівському педагогічному інституті (1956-1959) (тепер Дрогобицький педагогічний університет). Його зусиллями тут був створений чудовий студентський хор, який швидко завоював популярність одного з кращих колективів художньої самодіяльності на Львівщині. Від 1959 р. педагогічна діяльність Є. Козака пов'язана з Львівською державною консерваторією ім. Лисенка. Тут він обіймав посаду проректора з учбової та наукової роботи (1961-1971), згодом завідував кафедрою теорії музики і композиції (1971-1975).
Довгі роки Є. Козак був відповідальним секретарем, заступником голови, членом правління Львівської обласної організації Спілки композиторів України, членом ревізійної комісії Спілки. За внесок в українську музичну культуру Є. Козаку було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України (1957), вручено орден "Знак пошани" (1960).
Педагогічну працю Є. Козак поєднував з інтенсивною творчою. Довголітня диригентська практика зумовила особливості творчої манери композитора – увагу насамперед до хорових жанрів. Особливе місце серед них посідають обробки українських народних пісень для хору різного складу. Такі композиції, як "Думи мої", "Ой верше, мій верше", "Ой служив я в пана", "Стоїть гора високая", є зразками тонкого відчуття майстром природи української народної пісні, віртуозного володіння хоровим письмом.
Композитор часто об'єднував обробки народних пісень у своєрідні хорові сюїти. У "Віночку лемківських пісень" Є. Козак розкриває красу, мелодико-ритмічне та ладове багатство музичного фольклору Лемківщини. А у фантазії під назвою "Невдале залицяння" пов'язує пісні сюжетною лінією і створює яскраву жанрову сцену, сповнену дотепності та іскристого гумору.
Оригінальна вокально-хорова музика Є. Козака порівняно невелика за обсягом. Кращі твори позначені впливом фольклору різних регіонів України – у народнопісенних інтонаціях, танцювальних ритмах, відгомоні звучання народних інструментів.
Є. Козак помер 27 грудня 1988 р. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.


Мар'яна Зубеляк